“Я на війні не бачив поганих людей серед побратимів. А коли повернувся додому, то помітив, що поведінка місцевих більше наповнена злом, ніж на фронті.
Коли побратими йшли на завдання, то я завжди благословляв їх, жартуючи. Одного разу хлопці збиралися йти в розвідку, але один повернувся та каже:
“Дядь Володя, а чому Ви не благословили нас?”
Завжди казав і кажу моїм військовим друзям: «Моліться невпинно». Адже жодна молитва не зникає, і ми це добре відчуваємо на фронті.
Хочу просити, щоб продовжували невпинно звертатися до Бога, бо ми відчуваємо потужну силу та підтримку.
Відбуваються чудеса.
Наприклад, за секунду до пострілу ворожого снайпера я чомусь пригнувся – і куля пролетіла поруч. Або нас не зміг розбити ворог, якого було вдесятеро більше, ніж нас».
Військовослужбовець Володимир.
Головне фото ілюстрація
