Коли стогін невинних розриває душу…Життя – воно буває раз і не назавжди.У всіх, що надійшли після вибуху в Дніпрі, обличчя були залиті кров’ю.Одяг разом із плоттю вирваний зі шматками по всьому тілу.Всі доставлені до Мечникова присипані будівельним пилом.
Дізнатися та визначити вік майже неможливо.У голову, груди, живіт, кінцівки позалітали металеві уламки, бетон та каміння.Навколо постраждалих стояв нелюдський крик близьких.Стогін поранених і рев тих, хто впізнав своїх рідних.
Лікарі Мечникова, які були вихідні, за лічені хвилини були у приймальному відділенні та рятували поранених, їхній досвід був просто безцінний.Дуже вдячний: Сергію Косульникову, Vitaliy Peleh, Тамарі Шевченко, Олег Топка, Тарас Гаценко, Maxim Makarenkov, Валерий Томилин, Вячеслав Гришин, Владимир Дубина, Анатолий Галущак, Александр Машин, всім лікарям, медсестрам та волонтерам, які були разом з нами.
P.S.: Восьмирічній Златі пощастило, вона була поруч із вибухом. Відламками посікло її обличчя, залишивши тяжку пам’ять про війну у рідному Дніпрі біля свого будинку.Всі надавали їй допомогу з любов’ю, як своїй дитині, розуміючи душевну травму.
